24 грудня в Ратнівській громаді провели в останню путь старшого солдата Збройних Сил України Едуарда Яця. Йому було всього 33 роки.

6 січня він мав би святкувати своє 34-річчя, але доля розпорядилася інакше.

Дитинство та юність: скромність і тепло

Едуард народився 6 січня 1991 року в родині, яка жила скромно, але з любов’ю.

Разом із молодшою сестрою Ілоною вони підтримували одне одного, виростаючи в оточенні взаємної турботи. Сестра згадує, як брат, завжди чуйний і уважний, радив думати про щось приємне, щоб заснути, і це стало для неї життєвим принципом.

У шкільні роки Едуард вирізнявся щирістю, легко здобував довіру й прихильність. Після закінчення школи опанував фах електрика і навіть отримав позивний «Фаза», який супроводжував його все життя.

Початок військової дороги

Після короткого періоду цивільного життя Едуард вирішив пов’язати свою долю з армією. У 2014 році він уклав контракт і поїхав служити на Схід України. Його відданість військовій справі була беззаперечною. Він виконував обов’язки водія та неодноразово продовжував контракт, попри всі труднощі.

У ті ж роки на службу пішов і батько Едуарда. Вони служили в різних підрозділах, але інколи перетиналися. Це була ще одна грань взаємної підтримки в родині.

Трагічні втрати

У 2017 році родина втратила матір – Тамара Яць померла від інсульту у 47 років. Через три роки помер і батько, що стало ще одним ударом для Едуарда та Ілони.

Вони залишилися сиротами, але підтримували одне одного в усіх життєвих випробуваннях.

На передовій повномасштабної війни

24 лютого 2022 року Едуард отримав виклик із військкомату. Він був у резерві першої черги та без вагань пішов на фронт. Сестра намагалася його відмовити, але він сказав: «Це навіть не обговорюється. Я йду! Мені треба там бути!»

Його служба пройшла під Києвом, Харковом та Херсоном. У 2023 році він отримав важке поранення в легені, але навіть після тривалої реабілітації повернувся до виконання бойових завдань.

Останні дні

На початку грудня 2023 року Едуард отримав першу за два роки відпустку. Однак навіть удома він залишався повністю відданим своїм побратимам. Смерть близького друга і бойового товариша під час його відпустки стала для нього великим потрясінням.

23 грудня Едуард не з’явився на чергове обстеження. Сестра, стурбована його мовчанням, прийшла до нього додому і знайшла його бездиханним. Причиною смерті стало гостре ускладнення хвороб – легенево-серцева недостатність.

Вшанування пам’яті

24 грудня Едуарда Яця поховали з військовими почестями. За свою службу він був удостоєний дев’яти нагород. Його життя було прикладом справжньої відданості Україні, любові до родини та побратимів.

Едуард Яць залишився в пам’яті тих, хто його знав, як людину з великим серцем, незламним духом і бажанням захищати. Герої не вмирають – вони продовжують жити в наших серцях.