Іван працював у рибальській артілі ось уже багато років. Йому ще пощастило, що його сюди влаштував друг. У Поозер’ї взагалі з роботою було напружено, нічого немає, нічого не працює. Риб колхозу розвалилися, все закривалося, і залишилися лише приватні контори та артілі.

А родина в Івана була велика: дружина, мати дружини та п’ятеро дітей. Де він тільки не намагався заробити, але це були маленькі тимчасові заробітки. А дітям, окрім їжі, ще й одяг треба було купити та до школи зібрати.

І тут раптом один знайомий запропонував Івану попрацювати у рибальській артілі. Цього мені судачка і берегом блукати на заплавах. Чоловіки йшли на озеро на кілька днів, там рибалили. То ми спали тяжко, зате улов був постійний, стабільний і велика зарплата.

Іван працював як проклятий, підміняв інших, виходив понад норму і надміру. От і мабуть, залізо зроблено, — казав йому капітан. З того часу минуло багато років, приятель уже не працював в артілі, а Іван на той час став капітаном свого човна. Продовження відео.