Щойно я привезла до мами городину на зиму – вона почала кудись зникати. Я нічого не розуміла, а тоді дізналась правду

Моїй мамі вже 77 років. Тато помер від ковіду, вона сама залишилась. І хоча в мене є ще й брат, та неньці лише я допомагаю. Тарас має дуже прикру дружину, вона все в дім тягне і нізащо нікому не допомагає. Коли батька не стало, вони зовсім не допомагали мені похорон організовувати. Натомість примусили маму віддати їм стару татову автівку. 

Мама ще досить добре тримається, та вона зовсім немає сил ходити в магазини, купувати продукти. Тому я й вирішила час від часу привозити мамі продукти. От і зараз на осінь замовила два мішки картоплі, буряки, моркву, а також купила капусту, кабачки, баклажани, перці. Тішилась, що ненька матиме все домашнє, без хімікатів.

Та минув тиждень, я приїхала, дивлюсь, а половини городини нема.

 – Мамо, а де овочі?

 – Ой, донечко, та приїхав Тарас, казав, що вони так бідують, зовсім грошей не мають. Не залишимо ми ж їх голодувати. 

Мене аж трусити від злості почало. Це вони бідують? Тиждень тому в Карпатах в дорогому готелі відпочивали. А я навіть за місто дітей вже два роки не виводжу, економлю кожну копійку. Тоді я вирішила вивідати в неньки.

 – І часто вони в тебе продукти беруть?

 – Та беруть, доню, а як інакше? Подивись, як Тарасик схуд, все через те, що недоїдає. 

 – Мамо, вони все вигадують, обманюють тебе. Щотижня в дорогі ресторани ходять. А схуд, бо в тренажерний зал записався, за який платить по 2 тисячі на місяць.

 – Та не може бути!

 – Може.

Я відразу ж поїхала до брата. Увійшла, чую пахне тушкованими овочами, невістка рагу робить. 

 – Звідки овочі на рагу взяла? – відразу спитала я.

 – Свекруха дала!

 – І не соромно в неї брати? Хоч колись ви їй щось приносили?

 – Та нам самим бракує. В неї ж пенсія.

 – Скільки? 5 тисяч. Всі продукти я їй купую. А чого маю вам дарувати. Тарасе, винось овочі мені в машину!

 – І не подумаю!

 – Добре, тоді я сама!

Я почала виносити все. Ледве спину не зірвала, врешті винесла. Невістка стояла й спостерігала. 

 – Рагу теж забереш?

 – Неодмінно! Нехай мама поїсть. Не переймайся, скажу, що це ти приготувала для неї!

 – Там м’ясо є.

 – Тобі його дістати? Чи може пригостиш свекруху?

Дорогою я подзвонила чоловікові, аби прийшов до мами і допоміг все назад занести. А тоді ми сіли всі разом і повечеряли тим рагу. Було смачно. Можливо, ви скажете, що це вже занадто. Та я так не думаю. І тепер чітко слідкуватиму за тим, куди зникають мамині харчі. Треба буде – ще раз заберу! А ви б так зробили?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *