Зустріч однокласників для когось є бажаною подією, а хтось абсолютно не хоче бачити людей, з якими доводилося сидіти за однією партою. На це може впливати багато чинників.

У чому ж причина того, що ми не хочемо змінювати свою думку про інших?

Зустріч випускників У кожного з нас є свої спогади, повʼязані з дитинством. В одних було багато друзів та пригод, а в інших час проходив на самоті.

Цей період поєднав в собі як прекрасні, так і сумні моменти. Звісно, одним із плюсів дитинства є те, що дорослі дбають про нас.

На них була вся відповідальність, а нам не доводилося приймати важливих рішень і розбиратися з їхніми наслідками. Проте не всім пощастило з турботливими та уважними батьками.

Деяким дітям доводилося стикатися із непорозуміннями в школі. Їх ображали і не приймали. Становище погіршувалося ще більше через відсутність розуміння й підтримки від мами з татом. Комусь було важко через рамки, обмеження і соціальні стандарти. Якщо одні бачили у школі й друзях розраду, то інші не могли дочекатися останнього дзвінка, аби швидше покинути стіни класу.

Я вважаю, що за шкільним періодом сумують лише ті, хто не задоволений своїм життя у дорослому віці. Натомість ті, кого все влаштовує, згадують дитинство з усмішкою, але не мають бажання повернутися туди. А навіщо? Їм і зараз комфортно. Стосовне мене, то я завжди пропускаю зустрічі однокласників. Мені не хочеться згадувати минуле, адже в ньому було багато прикрощів. Я багато працювала над собою, аби зараз стати самодостатньою і фінансово незалежною жінкою. Мені подобається відчуття свободи, яке дарує доросле життя. На жаль, у дитинстві цього не було.

Стосовне мене, то я завжди пропускаю зустрічі однокласників. Мені не хочеться згадувати минуле, адже в ньому було багато прикрощів. Я багато працювала над собою, аби зараз стати самодостатньою і фінансово незалежною жінкою. Мені подобається відчуття свободи, яке дарує доросле життя. На жаль, у дитинстві цього не було. Я не боюся того, що хтось помітить, наскільки я змінилася. Навпаки, я пишаюся тим, що стала іншою людиною. Навіть фото зі шкільного альбому не викликають в мене жодних теплих почуттів.

Проте у багатьох був кардинально інший досвід. Хтось був душею компанії й досі підтримує Як би ти не ставився до минулого, у будь-якому разі не слід хвилюватися і шукати в собі недоліки. Кожен має право по-різному дивитися на нього, адже наш життєвий шлях унікальний та неповторний. А як минули твої шкільні роки? Чи продовжуєш ти спілкуватися зі своїми однокласниками? Як реагуєш на організацію зустрічей випускників? Відвідуєш такі заходи чи залишаєшся осторонь?